Як впливають ракетні обстріли на взаємини у сім'ї

Допоможіть дитині подолати стресову ситуацію.

Страхам особливо схильні діти. Реакція дитини на травматичну подію зазвичай індивідуальна, тобто властива лише їй. Іншими словами, дитина неусвідомлено використовує саме ту поведінку в стресовій ситуації, яка буде для неї оптимальною. Однак, при тривалій стресовій ситуації, коли протягом ряду років не припиняються сирени та падають ракети, скарги більшості дітей стають схожими. Перерахуємо симптоми як тілесні, так і емоційні, що найчастіше зустрічаються у дітей та підлітків:

1. Знижений настрій, смуток.
2. Головний біль.
3. Відсутність апетиту.
4. Часті проноси чи запори.
5. Порушення зору та слуху
6.  Висип на тілі.
7. Алергія.
8. Сверблячка, що не припиняється.
9. Порушення сну.
10. Нічне нетримання сечі (енурез).
11. Підвищена стомлюваність.
12. Тремтіння в тілі.

Можливі інші симптоми.

У дітей шкільного віку під впливом тривалого стресу спостерігається значне зниження успішності у школі. Їм важко зосередитися, виникають проблеми із запам'ятовуванням та засвоєнням нового матеріалу, існують труднощі у прийнятті рішення. Може змінюватись і поведінка дитини. Вона віддаляється від інших дітей, стає сумною, зануреною у себе, плаксивою, апатичною. Відбувається так звана регресія. Тобто дитина веде себе не відповідно до свого віку, повертається до ранніх форм і способів поведінки: потребує підвищеної опіки, уваги, перестає брати на себе відповідальність, боїться залишатися одна вдома, боїться темряви. Дитина може раптом стати дуже активною, діяльною. Але ця діяльність не ефективна, це все одно, що тиснути на "газ", коли важіль перемикання швидкості стоїть у нейтральному положенні. Підвищена дратівливість дитини, нетерпимість, імпульсивність можуть бути реакцією на стресову ситуацію.

Всі перелічені симптоми можуть бути цілком нормальною реакцією дитини на ненормальну ситуацію (тривалий стрес), якщо вони (симптоми) не тривалі і дитина продовжує відвідувати школу, грає з іншими дітьми. Якщо хвороблива реакція дитини триває тривалий час, слід звернутися за консультацією до фахівця: психолога, вихователя, шкільного консультанта, соціального працівника, психотерапевта.

Найчастіше самі батьки можуть допомогти дитині впоратися з наслідками стресу. Дитина відчуває страх, коли вона самотня. А захистити дитину від страху може мати, її материнські обійми. Для дитини мати - наймогутніша істота, яка завжди прийде на допомогу і врятує. Наші діти виростають, але відчуття того, що вони не самотні, що є хтось, хто піклується про них, може допомогти їм відчути себе захищеними та легше перенести небезпеку. Нехай дитина насамперед відчує себе в безпеці. Якщо ви помічаєте у дитини ознаки шоку (не рухливість погляду, блідість, швидке поверхневе дихання, тремтіння, дезорієнтацію, збудження або загальмованість), постарайтеся говорити з нею рівно, лагідно, тихо. Якщо дитина маленька, візьміть її на руки, але м'яко, не стискаючи. Ніжно доторкніться до спини в області серця - для підтримки: це допоможе самовідновленню організму після шоку і дитина прийде до тями.

Але мало просто бути поруч і дбати про дитину. Часто поведінка дитини у стресових ситуаціях залежить від поведінки батьків у цій ситуації. Більшість психологічних травм можна запобігти, якщо батьки знаходяться поруч, підбадьорюють дитину і пояснюють їй те, що відбувається, не кричать на неї і самі не бояться, що дуже важливо. Якщо батьки в присутності сина або дочки, не панікуючи самі, дають легітимацію паніці і тривозі дитини, тобто "дозволяють" їй так почуватися і поводитися, то вони як би "нормалізують" таку поведінку в розумінні самої дитини і тим самим знижують рівень напруги та страху у дитини. Добре, коли батькам відгукуються переживання дитини, вони відкриті почуттям дитини, створюють безпечну атмосферу для вільного вираження думок і почуттів. Наприклад, батько може сказати дитині, яка перебуває у стані тривоги: "Я розумію як тобі зараз важко, але ти не завжди так почуватимешся, я з тобою, і разом ми обов'язково подолаємо труднощі". Саме такий емпатичний відгук на те чи інше хворобливе переживання вашої дитини вселятиме у неї впевненість і дозволить сприймати негативні емоції як нормальні.

Постійно спонукаючи дітей висловлювати свої почуття, ви допоможете зняти напругу, нейтралізувати негативні емоції і заспокоїтися. Тут будуть корисні не тільки словесні вираження почуттів, а й малюнки, ліплення, рольові ігри, ігри з ляльками, биття подушки чи боксерської груші тощо.

Ще один важливий момент - травмуюча ситуація зазвичай так емоційно захоплює людину, що вона не відчуває свого тіла. Дуже важливо переключити увагу дитини з емоцій на сферу фізичних відчуттів. Для цього потрібно звернути її увагу на те, як поводиться тіло. Просто

запитати її: "Що ти відчуваєш ось тут? "(Показуючи на груди, живіт ...). Завдяки таким питанням дитина починає прислухатися до свого тіла, помічати найменші зміни у своїх тілесних відчуттях, в результаті її організм реагує і адекватно відповідає на подію, що травмує. Коли ви помітите, що ознаки шоку пройшли, м'яко запитайте, як вона почувається фізично. Якщо дитина говорить «добре», то спокійно і повільно повторіть її відповідь: «Ти почуваєшся добре» - і чекайте на реакцію, наприклад, кивка. Діти, виходячи з шоку, можуть сильно плакати, тремтіти. Батькам не слід намагатись це припинити. Дослідження показали, що діти, які добре поплакали після переляку, легше повертаються в нормальний стан. Покажіть дитині, що плач і тремтіння – здорова реакція. Можна покласти руки на плечі або спину дитині і сказати: «Поплач, поплач». Головне - не переривайте природну реакцію дитини, намагаючись змінити її поведінку. Коли вона заспокоїться, з нею добре проговорити цю подію. Попросіть її розповісти про подію. Якщо у вас є аналогічні дитячі спогади, поділіться ними, не приховуючи, що ви відчували такі ж почуття. Нехай вона дізнається, що будь-які почуття мають право на існування.

Важливо дати дитині відповідну інформацію про те, що відбувається, що також допоможе зняти напругу та тривогу. Діти до 7-ми років потребують мінімальної інформації, конкретної та заспокійливої. Чим старша дитина, тим докладніше має бути інформація. Знайте, ваша дитина має право отримати відповіді на питання, що цікавлять її, пов'язані з кризовою ситуацією, допоможіть їй самій знайти вихід із ситуації і прийняти самостійні рішення.

Ще дуже важливо зберегти той розпорядок дня, який був до травматичних подій та кризової ситуації. Наприклад, не скасовувати спільний обід або вечерю, продовжувати подорожувати, ходити в гості, грати з друзями, влаштовувати свята, відзначати дні народження, відвідувати спортивні гуртки, всією сім'єю грати в ігри, влаштовувати спільний перегляд кінофільмів, краще- комедійні та гумористичні передачі. Як згадувалося вище, сміх- це хороші ліки від страху.

Напишіть листа

Наступна проблема, не менш важлива і про яку, хотілося б згадати окремо – це проблема нерозуміння з боку рідних, близьких та друзів. Справа в тому, люди людям, які не пережили травматичний стрес, не знають його симптоми, важко зрозуміти, що відчуває людина, яка перебуває в цьому важкому стані, і наскільки важлива їй підтримка. Якщо ви самі страждаєте від посттравматичних симптомів, то щоб уникнути непорозуміння і щоб ваші близькі, друзі, співробітники більше знали про те, чого чекати від вас, і що ви чекаєте від них – напишіть їм листа. Нижче наводиться зразковий текст такого листа:

Привіт мої дорогі ... (дружина, чоловік, діти, дочка, син, друг, подруга і т.п).

Я пережив важку травматичну подію і мені зараз дуже важко, тому що такого не було ніколи. Мені знадобиться багато часу, можливо, роки, щоб впоратися і вийти з цього стану. Я знаю, вам може здатися дивною моя поведінка, коли я, без видимої причини, злюсь, кричу, кидаю речі, я лютую. Будь ласка, вибачте мені, мені важко, і я не можу контролювати себе. Я то плачу, то сміюся, то занурююсь у себе і не реагую ні на що. Зрозумійте, стрес

загострює мої почуття, тому я беру все дуже близько до серця. Я став дуже розсіяним, не уважним, забудькуватим, у мене все валиться з рук. Іноді я усамітнююся і не хочу нікого бачити. Вибачте мене за все це. Повірте, ваша присутність та розуміння мені дуже важливі. Я розумію, що ви хочете бачити мене колишнім веселим, спокійним, працюючим. Будь ласка, не чекайте від мене миттєвих змін на краще, я намагаюся щосили, але поки що у мене нічого не виходить. Знайте, я не хочу завдавати вам болю та прикрості. Я впевнений, що не завжди почуватимуся, як зараз. У моєму житті ще буде радість, і ви будете радіти разом зі мною. Найгірше позаду, я пройду через усі випробування та навчуся жити знову.

Дякую, що ви про мене дбаєте, я завжди це цінуватиму. З повагою (підпис).

Як впоратися із масовою панікою.

Кілька слів хотілося б сказати про таке досить поширене явище, як громадська чи масова паніка. Саме масова паніка є соціальною небезпекою т.к. тривалий панічний стан у

суспільстві здатний обернутися різким погіршенням психічного та соматичного (тілесного) самопочуття, економічним спадом, різким зниженням середньої тривалості життя тощо. Психологи часто визначають паніку як стан страху, що супроводжується різким ослабленням вольового самоконтролю. Наслідком виявляється або ступор, тобто людина застигає на місці, непритомніє, втрачає свідомість, або вона починає безладно рухатися, метушитися, не знаходити собі місце. При масовій паніці, велика кількість людей охоплені жахом і прагнуть уникнути небезпеки, чи вона реальна, чи уявна. Однак панічна поведінка не тільки не є зазвичай рятівною, а й дуже часто стає більш небезпечним фактором, ніж перша небезпека, яка викликала паніку. Так у критичний момент люди перетворюють небезпеку на катастрофу. З одного боку, іноді паніка може виникнути без будь-якої зовнішньої небезпеки і в переважній більшості випадків виявляється невідповідною їй. З іншого боку, ніяка зовнішня небезпека як така недостатня для виникнення паніки, і навіть найбільша небезпека може бути пережита без паніки.

Що може спричинити масову паніку?

1. Шокуючий стимул, дуже сильний чи повторюваний, викликає переляк спочатку в однієї чи кількох людей. Наприклад, у театрах чи інших багатолюдних зборах достатньо комусь вимовити слово "пожежа", щоб виникла ціла епідемія страху і паніки, яка блискавично охопить всі збори і викличе важкі наслідки". Тому вигуки: «сирена», «ракета», «танки» і т.п. тут же кидають людей в паніку. Відразу після шокуючого стимулу зазвичай настає так званий психологічний момент. Люди опиняються як би у виваженому стані ("квап") і готові слідувати першій реакції. Іноді вона виявляється парадоксальною. Наприклад, згідно механізму протилежної реакції, людина може з переляку кинутися назустріч небезпеці, і за нею кинуться інші.